Один брат в Україні часто казав, що християни є трубою Господньою, адже через нас Бог говорить у цей світ. Але останній місяць ми відчуваємо себе зубилом Господнім, яке вбивають молотком у твердий камінь… Не дуже комфортно, але дуже цікаво!
У Таджикістані одним з перших Бог дав мені одкровення, яке складалося з двох слів: руйнуючи твердині. Коли я поділилася цією фразою з братами та сестрами, виникли питання: які саме твердині? Наші чи народу Таджикістану? Відповідей не було, нічого не зрозуміло, але Бог точно приготував для нас щось цікаве.
Не минуло й місяця, як ми особисто побачили одну з твердинь: корупцію та «зв’язки».
Практично всі питання в цій країні потрібно вирішувати через зв’язки або через хабарі. Це красиво називають «відносинами», але, по суті, це вирішення проблем в обхід закону. Навіть багато християн цього не соромляться, мовляв всі так живуть, тут інакше не можна. Я відчувала замішання, тому почала іноді молитися про це, щоб зрозуміти, як Бог дивиться на це. І Він почав відкриватися…
«Не перекручуй закону, не дивись на обличчя і не бери дарів…» (Втор. 16:19)
«Немає Господа Бога нашого неправди, ні лицеприйняття, ні хабарництва» (2 Пар. 19:7)
«Горе тим, які за подарунки виправдовують винного та правих позбавляють законного!» (Іс. 5:22–23).
У Новому Завіті також є кілька прикладів: волхв Симон пропонував апостолам хабар за дар Святого Духа (Дії 8:18–20), а правитель Фелікс чекав хабара від Павла (Дії 24:25-26).
Господь явно і однозначно показав у Своєму Слові, як Він ставиться до такого виду відносин. Наведу також місце Писання, яке найяскравіше торкнулося мого серця:
«Отже, за те, що ви зневажаєте бідного і берете від нього подарунки хлібом, ви збудуєте будинки з тесаного каміння, але жити не будете в них. Ви вороги правого, берете хабарі і перекручуєте в суді справи бідних», – книга пророка Амоса, 5:11-12.
Тут йдеться про цілий народ, а не про поодинокі випадки. Пророк обіцяв такому народу покарання у вигляді землетрусу («схвилюється вся земля, як річка, і підніматиметься і опускатиметься…»), і через два роки там справді стався землетрус.
Перший «дзвіночок» ми помітили, коли спробували зробити реєстрацію «через знайомого». Зазвичай, при законній процедурі це займає до 5 робочих днів, нам же мали зробити за день. У результаті Господь так склав обставини, що паспорти з реєстрацією нам повернули лише через два тижні. Я відразу почула у своєму серці викриття: не варто вибирати легкий шлях і намагатися оминати закон.
Відразу після цього з нами відбулася більш значуща та неприємніша ситуація…
Через несвоєчасну оплату дозволу на тонування вікон у нас забрали машину та водійські права. І все б нічого, якби не наполегливе вимагання хабара з боку співробітників ДАІ. Спочатку ми просили про милість, бо штраф був величезний: 800 доларів. Але нам навіть не виписали цей штраф, протягом 7 днів у нас не було жодного документа про те, що у нас вилучено машину та водійські права. У відділенні ДАІ нам відкрито називали суму, яка вирішить питання.
Слава Богу за сміливість та рішучість мого чоловіка. Він невпинно повторював щоразу, що ми не даємо хабара, навіть якщо на шальках терезів стоїть наша машина. У результаті, на 8-й день нам нарешті виписали офіційний штраф – 8500 сомоні, і видали «тимчасові права» на 5 днів. Машина залишилася на штраф-стоянці.
Ми спілкувалися з різними людьми, шукали будь-яку інформацію, яка могла б допомогти нам. В основному, всі дуже дивувалися, деякі прямо казали, що ми дурні й непристосовані, мовляв, треба було дати хабар, адже тут інакше не проживеш, треба звикати до Азії, тут усі приїжджі спочатку обурюються, а потім стають «як усі»…
Але ми просто віддали всю цю ситуацію Богові та щодня молилися за керівництво ДАІ Таджикістану. У серці був мир та впевненість, що це вже не наші проблеми, адже Бог осміяним бути не може.
Через кілька тижнів Бог послав нам хорошого адвоката, який склав заяву на оскарження суми штрафу. Ми справді порушили місцевий закон, не сплативши вчасно тонування, але сплатити таку суму протягом місяця — це вище за наші можливості, тому ми просили суд знизити штраф.
В очікуванні суду на кожному кроці ми бачили, як Бог діє через цю ситуацію: ми десяткам людей свідчили про Його любов і попереджали про майбутній суд Божий. Ми не знали, чим це закінчиться, і звичайно, ми розуміли, що не можемо зламати місцеві традиції, але ми зобов’язані в цій ситуації показати людям Божий погляд на корупцію.
Потім був наш перший у житті суд, до цього ми бачили судові засідання лише у фільмах. Ми вирішили захищати себе самі, без адвоката, адже наш Головний Адвокат завжди з нами. Перед початком ми з чоловіком тихо молилися залі суду, щоб Господь очистив це місце від темряви, щоб послав сюди добрих робітників, які судитимуть по правді.
Ми вирішили не говорити про хабарі під час засідання, тому було дві причини. Перша — ризик отримати серйозні звинувачення у лжесвідченні, оскільки ми не мали доказів.
Друга причина – милість. Ще до суду нам дали адресу та телефон організації, яка бореться з корупцією (нібито бореться, але це не точно), і ми могли навіть анонімно поскаржитися туди на конкретних працівників ДАІ. Але після молитви і мені, і чоловікові прийшло розуміння, що наше основне завдання зараз – не покарати людей за законом, але показати їм нашого Бога – справедливого і водночас люблячого і милостивого.
У результаті суддя ухвалив рішення зменшити суму штрафу на 50%. У нас було 10 днів, щоб сплатити 400 доларів плюс 90 доларів за штрафстоянку (за 38 днів). Це велика сума як для Таджикистану із середньою зарплатою 150 доларів на місяць, так і для України. Ми мали лише 100 доларів, і знову єдиним варіантом було молитися і довіряти Богу. Як добре бути дітьми Божими!
Ми взяли пару днів на молитву, а потім я написала пост із проханням про допомогу на своїй сторінці у соцмережі, а також в одному з чатів Таджикистану. І вже наступного дня у нас було рівно 500 доларів! Слава Богу!
Історія закінчилася добре: ми все сплатили за законом, забрали машину, засвідчили всім знайомим про милість і доброту нашого Бога Отця і про любов Христа Його. Ці півтора місяці були цікавим періодом, коли ми вчилися стояти на Божому Слові, навіть коли всім навколо це здається безумством. А ще за цей час ми краще впізнали місто, їздячи на маршрутках!
У всьому цьому нам нема чим хвалитися, адже такі проблеми ми отримали зі своєї вини. Ми сприйняли несерйозно закони цієї країни, прострочили важливу оплату і думали, що це зійде нам з рук. Але Бог провів нас через це, не відвернувся, а навпаки, зміцнив нас. Він усе навернув на благо, прославив Своє Ім’я і ще прославить!
«Одні колесницями хваляться, а інші кіньми, а ми будем хвалитись ім’ям Господа, нашого Бога» — Псалтир, 20:7.