Третій місяць в Таджикістані – фффіть! – промайнув, як блискавка. Боже, допоможи нам мудро розпоряджатися часом, який Ти даєш, не бігти попереду паровоза, але і не сидіти, склавши руки.
«Отже, дивіться, поступайте обережно, не як безглузді, але як мудрі. Цінуйте час, тому що в ці дні багато зла» (Єфесянам 5: 15-16).
Ми вчимося цінувати час. Але не для того, щоб більше встигати зробити, а для того, щоб робити все ВЧАСНО, саме у той час, який Бог угледів. Як говорив хтось з проповідників: правильна справа з правильним мотивом в правильний час – тільки тоді буде правильний результат. Тому – не поспішаємо.
Ми не поспішаємо вирішувати бюрократичні питання «швидше». Цього місяця ми їздили через кордон (кожні три місяці робимо перезаїзд в Таджикістан), там була величезна черга, машини стояли по 5-6 годин.
Поїхали на іншу митницю – там черга менше, але теж на декілька годин. Можна було спробувати вирішити це питання через зв’язки, але ми вирішили не поспішати. Помолилися такими простими словами: «Господи, пішли нам ангела!» – і Бог послав. Чоловік просто сидів під деревом, побачив нас на українській машині, поспілкувався з моїм чоловіком і – покликав нас за собою. Виявилось, він – працівник митниці. Так ми пройшли усі процедури на кордоні, вийшли і назад увійшли до Таджикістану буквально за годину.
Після перезаїзду нам треба оновлювати реєстрацію впродовж 10 днів. Для цього треба з господорем квартири йти в держустанову, але наш господар живе в іншому місті. Можна було вирішити і це питання «як завжди», але ми не даємо хабарів, тому знову вирішили не поспішати. У результаті, на 9-й день господар квартири приїхав до нас, і вже наступного дня ми забрали свою реєстрацію. Якби Господь затримався на один день – був би знову величезний штраф. Але Бог благий і милостивий, Він не попустив нам цих проблем, адже ми ще не відійшли від попереднього штрафу.
Проходячи через митницю, ми познайомилися з парою туристів з Франції. Дивно, як Бог зводить людей, підбираючи час до хвилини! Ми познайомилися з хлопцем і дівчиною в черзі, не поспішали, почекали їх на виході і – забрали до себе додому. Ну дуже вже ми любимо приймати гостей!
«Будьте гостинні до чужинців!» (До Римлян 12:13)
Виявилось, хлопець давно шукає Бога і навіть поступив вчитися в теологічний інститут, щоб розібратися в релігіях і знайти істину. Ми спілкувалися з ним і його коханою увесь день і вечір, дізналися багато цікавого про Францію, а також розповіли їм свої свідчення, як Бог знайшов нас. Це був корисний час для кожного, слава Богу за такі знайомства!
Також ми не поспішаємо з нашим ігровим клубом. Це повністю Божа робота, ми бачимо, як Він Сам все влаштовує і направляє так, як Йому завгодно. Кожну середу ми збираємося в кафе і граємо в ті настолки, які у нас є.
Про купівлю нових ігор поки що не було і мови, адже хороші настолки коштують недешево, а ми тільки-тільки розібралися з величезним штрафом. Але Бог такий чудовий! Саме в мить, коли у нас немає ніяких можливостей – Він Сам посилає нам нову гру з ТОП-10 світового рейтингу. А потім ще і переносить наші зустрічі з шумного людного кафе в затишну кондитерську з ідеальним окремим залом з великим столом! Ми навіть не думали про це, але Бог Сам послав нам власника кондитерської і повернув його серце до нас. Хвалимося Господом!
Але є одна гра в нашому арсеналі, від якої доведеться, швидше за все, позбутися (і тут ми не поспішаємо, хоча варто було б). «Таємний Гітлер» – відмінна гра, яка передбачає багато спілкування, обговорень, логічних і не дуже доводів. Всім відразу сподобалася ця гра, інші настолки просто тьмяніють на її тлі, до того ж, брати участь можуть до 10 осіб. Але завдання половини учасників – майстерно прикидатися «хорошими». І ось тут ми відчуваємо всередині викриття від Духа Святого: ми вчимо людей брехати і не довіряти один одному. Молімося, щоб Бог давав нам мудрості не погоджуватися на те, що «смачніше», але бути світлом і шукати чистоти і святості.
Також багато переживань у нас про молодь з місцевої церкви, але і в цьому напрямку намагаємося не поспішати приймати якісь рішення.
З першого відвідування церкви ми дізналися, що молодіжного пастора тут немає вже більше року. Хлопці й дівчата за цей час стали самостійні, частина з них вже вірно служать Богу, сформувалася хороша лідерська команда. Але все ж недобре бути молоді без наставника… У серці мого чоловіка є особливе місце для молоді, хоча він сам скромнічає і каже, що не вміє спілкуватися з молоддю, але навіть зі сторони багато хто помічає його покликання.
Пастор запропонував молитися за те, щоб мій чоловік став молодіжним лідером. Але ми знову не поспішаємо… З одного боку – є потреба, і ми можемо її закрити, до того ж, це відгукується в нашому серці. Ми можемо, ми хочемо, але з іншого боку – чого хоче Бог? Чи буде Його благословення на нас у цьому служінні? Адже це велика відповідальність за людські серця, яким потрібно давати духовну поживу і Любов, а не просто проводити для них цікаві заходи…
Ми не хочемо йти людськими шляхами і застрибувати в перший-ліпший порожній вагон, а потім своїми силами його штовхати. Тому поки спілкуємося з молоддю без будь-яких офіційних посад і чекаємо, що ж буде робити Господь.
«Віддай Господеві шлях твій і покладайся на Нього, і Він здійснить»
(Псалтірь 36:5)
Так і пройшов наш третій місяць у Таджикістані – непоспішаючи. Просимо підтримати нас у молитвах за ігровий клуб для невіруючих, за служіння віруючої молоді, а також за таджицький народ. І звичайно, за Боже ведення для нашої родини. У Центральній Азії багато можливостей, багато шляхів і напрямків для служіння. А час дуже швидко летить, і часто здається, що ми стоїмо на місці. Але ми хочемо йти тільки туди, куди Бог піде попереду нас.
«Мойсей сказав Богові: якщо не підеш Ти Сам з нами, то й не виводь нас звідси»
(Вихід 33:15)