«Усьому свій час, і час усякої речі під небом:
час розкидати каміння, і час збирати каміння;
час шукати, і час втрачати; час зберігати, і час кидати;
час мовчати, і час говорити»
(Екклесіаст, 3:1-8)
Дивовижний час!!! Час змін! Нещодавно в молитві я скаржилася Богові, що в нашій сім’ї зміни занадто часті, в інших людей якось вдається жити роками на одному місці, десятиліттями навіть… А ми за два роки змінили стільки місць-робот-служінь. І Бог проговорив мені в серці: «Це Моя МИЛІСТЬ». Що ж, ця стаття буде не про зміни, а про МИЛІСТЬ!
У жовтні в нас усе було стабільно – робота, служіння, клуб настолок. А потім мені повідомили, що наприкінці місяця починається сесія індуктивного вивчення Біблії в Душанбе. Я давно хотіла потрапити на таке навчання, оскільки в Україні ще до війни проходила подібний курс за книгою «Естер». Влітку я дізналася, що в Таджикістані також проходять такі сесії. І ось, з милості Божої, одна сестричка благословила мене фінансово, щоб я поїхала на це навчання в столицю Таджикістану. Чоловік також благословив мене виїхати на 10 днів до столиці, хоча з початку війни в Україні ми не розлучалися довше, ніж на 3-4 дні.
За кілька днів до початку навчання ми дізналися, що викладати буде брат Олексій, який багато років служив у Центральній Азії і зараз продовжує служити одному з цих народів. І в чоловіка загорілося бажання познайомитися з цим братом ближче, адже ми теж молимося за цей народ.
З тієї ж милості Божої, за 3 дні до виїзду чоловік звільнився з роботи (адже роботодавець так і не зробив йому робочу візу). Ми мали фінанси, щоб поїхати до столиці, але тільки в один бік. Але під час навчання Бог вгледів усе до дрібниць, і ми були сильно благословенні, упродовж 10 днів вивчаючи індуктивний курс «Заповіт».
Перед поїздкою також чоловік мав непросту розмову з пастором, і виявилося, що вони не зрозуміли очікувань один одного. Зрештою, прийшли до рішення поставити на паузу молодіжні зустрічі, які проводив мій чоловік. І це теж милість Господня. Адже конкретного чіткого бачення на молодіжне служіння зараз ніхто не має, а робити «аби що-небудь» – не дуже правильно, мабуть.
Клуб настолок також був поставлений на паузу, бо власник кафе, в якому ми збиралися, попросив до весни не грати в настільні ігри в цьому приміщенні. Його можна зрозуміти, адже ми не платили за оренду ні копієчки. До того ж, на ігри приходило вже понад 20 осіб, ми шуміли і займали багато місця, при цьому замовлення в кафе ми робили мінімальні, тільки чай-кава-вода. Ми вже кілька тижнів бачили, що в цьому залі стає тісно, і ось вона – Божа милість: ми більше не будемо збиратися там.
Врешті решт, закінчивши всі справи, ми просто поїхали на 10 днів і занурилися в поглиблене вивчення Слова Божого, відкриваючи для себе нові грані Божого серця, Його характер, Його ставлення до завіту і до нас, як до спадкоємців Авраамової угоди.
По приїзду ми зрозуміли, що Господь знову приготував для нас щось нове, з милості Своєї. Залишилося тільки дочекатися, дізнатися, знайти це нове. Можливо, це буде нова робота, нове служіння, новий етап розвитку клубу настолок, може, навіть нове місто. Хтось із братів порадив пройти навчання в DTS, і ми відправили кілька листів у різні локації цієї школи, якщо Богу буде завгодно – ми готові пройти це навчання в будь-якій точці світу.
Також за ці два місяці були різні події: День народження нашого сина (на фото наш подарунок йому, здійснення мрії – прогулянка верхи), загибель на Донбасі нашого дорогоцінного брата у Христі, мої спроби читати Біблію з невіруючою дівчиною, а також нові знайомства і кілька важливих розмов, які вплинули на нас. Наприклад, ми познайомилися з братом Карлом з Англії, який приїхав на короткострокову місію і мав бажання молитися за всіх місіонерів тут. Ми були дуже благословенні спілкуванням з ним, розповіли йому свої свідчення, згадали шлях сюди, самі собі нагадали про всі чудеса, які Бог творив у нашому житті. Брат Карл сказав, що було б непогано зняти фільм або написати книгу про те, що ми пройшли. Хто знає, може, Бог і вгледить такий час, коли можна буде справді написати книгу.
Але найбільш значущим все ж був період навчання в Душанбе. Особлива подяка тим, хто взяв участь у цьому! Ми познайомилися і поспілкувалися з братами-сестрами, які так само горять місією нести Євангеліє до краю землі. Це таке особливе щастя – знаходити близьких по духу людей, яких ще вчора ти не знав. У когось із них уже все налагоджено і виходить прославляти Бога служінням іншим народам, хтось тільки на шляху (як і ми), а хтось ще не знайшов свій шлях. Але всі вони – наша сім’я у Христі Ісусі, рідні й дорогоцінні серцю люди.
Отже, на сьогоднішній день (кінець листопада) ми відкриті до нових пропозицій і напрямків, до нових занять, сфер, служінь, знайомств, до нових глибин пізнання Божого серця і Божої волі для нас.
«Ті, хто сподівається на Господа, оновляться в силі: піднімуть крила, як орли, потечуть – і не втомляться, підуть – і не стомляться» – Ісая, 40:31
Ми продовжуємо молитися за руйнування твердинь у Таджикістані, таких як корупція, окультизм і насильство в сім’ях. Просимо згадувати в молитвах ці три пункти, бо багато хто навіть з невіруючих людей бачать ці проблеми тут, і ми на власному досвіді стикалися з першими двома.
До речі, про корупцію: Господь явив Свою милість – під час поїздки в Душанбе жоден ДАІшник не вимагав від нас хабара, хоча перед поїздкою нас усі попереджали, що в столиці ситуація з цим ще важча. І зізнаюся чесно – я хвилювалася про це, адже не хотілося затьмарювати процес навчання будь-якими розбірками з ДАІ… Але наш Бог благий і милостивий – за 10 днів ніхто з патрульних не звернув увагу на нашу машину з українськими номерами. Слава Богу!