«Павло, раб Ісуса Христа, обраний до благовістя Божого про Сина Його, через Якого ми отримали благодать, щоб в ім’я Його підкорювати вірі всі народи, – усім улюбленим Божим, покликаним святим: благодать вам і мир від Бога нашого Отця та Господа Ісуса Христа!» – до Римлян, 1:1-7.
Бог рясно дає нам благодать для благовістя всім народам… Тому ми тут!
Пройшло не так багато часу відколи ми приїхали в цю чудову країну – Таджикістан. Лише один місяць, а стільки всього відбувалося навколо нас і в наших серцях!
Перше, з чим ми зіткнулися, це акліматизація. Банально, але це так. Перший тиждень ми не помічали якихось особливих змін, поки відпочивали від дороги та просто знайомилися з містом. Але час минав, а відновити сили все не вдавалося, організм був постійно втомлений. Ми намагалися більше пити воду та відпочивати (наскільки це було можливим).
Через тиждень після приїзду я захворіла. Ніколи раніше у мене не було подібних проблем, тому перші кілька днів ми навіть не зверталися до лікаря, списуючи все на акліматизацію. Але ще через тиждень я все ж таки відвідала лікаря і почала лікування.
Це була боротьба не так фізична, як духовна. Лежачи в ліжку, я швидко «здалася»: в серце прорвалися збентеження, нарікання і навіть страх.
Не втомлюємося дякувати Богові за братів і сестер, які постійно підтримують нас молитвами і словами підбадьорення. Господь промовив до мого серця через повідомлення однієї сестри з Грузії, і після цього я швидко почала одужувати.
Також у перший місяць у нас було безліч нових знайомств, переважно з братами та сестрами з місцевих церков. Ми відвідали два різні зібрання і вибрали ті, які були ближчими за духом (хоча, без сумніву, обидві церкви однаково благословенні Господом). Потім ми поспілкувалися з місцевим пастором та з нашим пастором з України, щоб з миром та любов’ю нам приєднатися до місцевої церкви.
За цей місяць Бог посилав нам і невіруючих людей, яким ми могли свідчити про Його славу. Серед них були й співробітники різних державних органів, з якими моєму чоловікові доводилося спілкуватися з тих чи інших питань, і щоразу він свідчив їм про велику любов Божу.
Ще у нас була місіонерська конференція, братський триденний похід у гори, поїздка до сусіднього міста з постом та молитвою за Ферганську долину, а також поїздка до іншого міста з молитвою за афганських біженців; знайомство з дітьми та служителями з дитячого центру, безліч вечерь з братами та сестрами, поїздка на Кайракум та кілька прогулянок для знайомства з містом (парки, площі, базар).
Також у цей час мій чоловік трохи підробляв, але потім він розрубав собі палець сокирою… За секунду до удару він ясно почув у серці голос Святого Духа: «Не роби цього, залиши це поліно», — але не послухався. Слава Богу за Його милість, поряд були брати, які відвезли його до лікарні. Палець розкрився на дві частини, як книга, але при цьому кістка залишилася цілою, слава Господу. Близько тижня чоловік не міг нормально ходити, але навіть попри це він був справді радий отримати такий урок від Бога!
«Тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добро,» – до Римлян, 8:28.
Весь цей місяць був дуже плідним, хоча особливих результатів зараз ми й не бачимо, але зроблено велику «вступну» роботу, насамперед у наших серцях.
Єдине, у чому ми ніяк не можемо зрушити з місця, це вивчення таджицької мови. Ми познайомилися з декількома іноземцями тут і «відточуємо» свої навички англійської, але здебільшого нас зараз оточують російськомовні люди. На жаль, і на наш сором, ми досі не почали старанно вивчати місцеву мову.
Просимо підтримати нас у молитвах, щоб ми все ж таки вчили таджицьку, бо мова – це перший ключ до серця народу. Також просимо молитися за зміцнення, фізичне та духовне. А головне – моліться за руйнування твердинь місцевих народів, щоб ніщо не заважало їм приймати Слово спасіння.