Два місяці, як ми в Таджикистані, слава Господу!
Молимося за цей народ, за цю землю, щоб любов Божа розвіяла темряву та зруйнувала багатовікові твердині. Відчуваємо тут непросту духовну боротьбу, бачимо взаємозв’язок між різними подіями, і в кожній битві Господь підкріплює, втішає, благословляє.
Особливим благословенням для нас стали брати і сестри, які в кожній ситуації допомагають нам. Коли ми шукали постійне житло, то ніяк не могли знайти підходяще. Але Бог дав тверде розуміння: Він щось приготував спеціально для нас, щось із Його Царства, треба лише дочекатися. І за день до того, як ми мали звільнити будиночок наших друзів для наступних гостей, на зв’язок вийшов місцевий молодий брат, який дозволив нам жити в його повністю облаштованій квартирі, і при тому майже безкоштовно. Слава Богу за Його дітей!
Але на нас чекали нові виклики, Азія не дає розслабитися!
Нещодавно ми відчули на собі дію місцевих окультних сил. Серед ночі чоловікові стало різко тривожно, ми сіли на ліжку і почали молитися. Тієї ж миті й на мене накотилася хвиля страху, навіть жаху, потім ще раз і ще раз, я вся зігнулася і стиснулася… Ми довго молилися і читали напам’ять псалми, доки не прийшов Божий мир. Слава Господу за Його захист та охорону! Слово Боже – наш меч у духовній боротьбі.
Ще бачимо духовну битву у фізичних недугах. Наш син захворів за кілька днів до важливого молитовного вечора, на який ми всі чекали. Дитина мала сильний жар (39,6 — 39,8) без будь-яких інших симптомів. П’ять днів син лежав у ліжку, ми не спали ночами, молилися за нього, але йому не легшало. Чоловік поїхав на молитву сам, і там Бог промовив до нього: «Буде 36,6!» Того ж вечора до нас додому приїхав пастор і також помолився за зцілення. Усю ніч дитина міцно спала, а вже вранці градусник показав 36,3! І більше гарячка не поверталася, дякувати Господу!
Особливим моментом цього місяця стало особисте знайомство з місцевими твердинями… Як то кажуть, найшла коса на камінь. Ми втратили машину, бо не погодились давати хабар. Поки не описуватиму тут усі подробиці, оскільки ситуація ще не завершилася, за кілька днів на нас чекає суд. Але свідчу вам уже зараз: у нас на серці мир і спокій, є чітка впевненість, що це не наша битва, а Божа, а Бог осміяним бути не може. Я обов’язково розповім подробиці, коли все закінчиться.
«Бог не допустить випробувань, які були б вам не під силу, і до того ж у кожному випробуванні Він дасть і вихід із нього, і сили для його подолання» – 1 Коринф. 10:13.
Одночасно з труднощами та викликами проявляється і благодать Божа у нашому житті. Ми давно, ще з України, виношуємо у серці ідею відкрити клуб настільних ігор (дуже любимо «настілки»). Але досі не було змоги це організувати. А тут, у Таджикістані, Бог якось все Сам влаштовує, ми навіть не докладали жодних зусиль для цього! Ну, хіба що, привезли сюди кілька світових бестселерів з України, Росії та Киргизстану… 😉
Спочатку ми грали тут лише з молоддю у церкві після недільних зборів. Але потім Бог почав посилати нових молодих людей, з якими ми знайомилися то на вулиці, то в міському чаті. Зараз ми вже зробили окремий чат у месенджері і щосереди збираємось у кафе, щоб зіграти у класні стратегічні настільні ігри. Слава Богу! Молимося, щоб через те, що нам подобається, прославлявся наш Небесний Батько. А інакше в цьому нема сенсу.
Час летить дуже швидко. Озираючись назад, мені здається, що за цей місяць ми не зробили нічого такого, про що можна було б сказати «Ось, МИ зробили це і це!» Але скільки ж радості та захоплення з’являється у серці, коли я бачу, скільки за цей місяць зробив БОГ!
Наш пастир в Україні часто говорив у ранковій молитві: «Я не хочу просто бити повітря, створюючи видимість активної діяльності». А наш місцевий пастир розповів нам про орлів, які влітають у потужний циклон і там просто дозволяють потокам вітру підняти їх вгору, вище хмар.
Ми не хочемо бити повітря, ми будемо навіть серед бурі спокійно чекати на Бога і довіряти тому напрямку, який задає Його Святий Дух.
А де ж у цьому всьому Христос? На молитовному вечорі чоловікові дали картинку та слово від Господа:
Серед усіх цих штормів Христос — це наш маяк, що вказує шлях до небес.
«..з терпінням будемо проходити те, що нам належить, зважаючи на начальника і вчинителя віри, Ісуса..» — до Євреїв, 12:1-2.