«Бог ніколи не дає повної ясності, відкриваючи нам лише деякі деталі або напрями» – Сергій Вітюков, пастор, учитель, засновник місії «Оновлення».
У травні, через пару тижнів після нашого прибуття в Таджикістан, ми приєдналися до іноземних місіонерів в посту і молитві за Ферганську долину. Тоді Бог дав знамення – сильний вітер, що бушував декілька днів тільки над нашим містом, рушив в інше місто, коли ми поїхали туди молитися. У цьому місті ми молилися на «святій горі», незважаючи на сильні пориви аномального вітру. І ось, під час молитви мені в серце прийшли рядки із 1-ої книги Царів:
«І сказав [Господь Ілії]: вийди і стань на горе перед лицем господнім, і ось, Господь пройде, і великий і сильний вітер, що роздирає гори і крушить скелі перед Господом, але не у вітрі Господь; після вітру – землетрус, але не в землетрусі Господь; після землетрусу вогонь, але не у вогні Господь; після вогню віяння тихого вітру» – 1 Царів 19:11-12.
Я прийняла це як факт: після вітру буде землетрус. Я навіть чекала прямо там на горі, що ось-ось з секунди на секунди земля затрясеться. Але увечері ми повернулися у своє місто, пройшов ще день, ще тиждень – а землетрусу не було. І я подумала, що це слово про землетрус було не від Бога, або ж я не зрозуміла, що Бог хотів сказати.
У червні у нас почалися проблеми з машиною (величезний штраф і здирство хабарів). В цей час я почала читати книгу пророка Амоса (люблю цю книгу, перед війною в Україні Бог попереджав і підбадьорював мене через книгу Амоса, 8: 3 і 3: 6-7). Перебуваючи в молитвах і в роздумах про поголовну корупцію в Таджикістані, я побачила в Писанні такий вірш:
«Бо Я знаю, як численні злочини ваші і як тяжкі гріхи ваші: ви вороги правого, берете хабарі і перекручуєте в суді справи бідних» – Амос 5:12
Звичайно, ці рядки зачепили моє серце, оскільки мене тривожило саме це питання. Але далі я прочитала:
«Чи не затрясеться від цього земля, і всі мешканці її не впадуть у жалобу? Вся вона захвилюється, мов та ріка, і бурхливо поплине й обнизиться знов, немов річка Єгипту.
І станеться в день той, говорить Господь Бог, і вчиню захід сонця опівдні, і для землі серед світлого дня воно стемніє» – Амос 8:8-9
Після цих рядків я згадала фразу «після вітру – землетрус» – неначе Господь знову говорить мені про те, що насправді незабаром буде землетрус на цій землі.
Я декілька днів перебувала в молитвах і роздумах про це слово, запитувала і перепитувала Бога, просила пояснити «точніше», що Він мав зважаючи на, якщо це дійсно слово від Нього. І через різні вірші з Писання Бог дав розуміння, що землетрус буде восени, а саме – «до кінця збору винограду», тобто приблизно в середині жовтні. Я просто знала це, як факт, при цьому ніякої реакції в моєму серці не було, ні страху, ні хвилювання, ні радості – нічого.
У серпні на загальній місіонерській молитві я поділилася з братами і сестрами цим знанням-розумінням, і разом ми молилися про Божу милість. Під час цієї зустрічі Бог показав мені і моє серце: знаючи про прийдешнє лихо, я сама не молюся про милість для народу Таджикістану. Бог нагадав мені двох чоловік: пророка Іону, який не хотів порятунку ниневитян, і Мойсея, який став в проломі між Богом і Його народом, коли Господь хотів згубити усіх. На жаль, моє серце більше нагадує Іону.
З перших днів вересня я знову згадала про обіцяний землетрус. Я почала розповідати про це майже все, з ким спілкувалася, навіть своїм батькам, хоча вони невіруючі. І в якийсь момент у мене з’явилися сумніви: а раптом Бог передумає? Як з Ионой – він ходив по усьому місту, пророкував лихо усьому народу, але коли люди покаялися – Бог помилував їх. А я як і раніше не молюся про помилування таджиків. Якби я любила цей народ – я б постилася і молилася про їх покаяння і про Божу милість, але я просто чекаю землетрусу…
Думка про те, що Бог може передумати, показала мені моє серце ще раз: я не зрадію врятованим життям, більше того – мені буде соромно перед людьми, яким я розповідала про землетрус. Яке зіпсоване серце…
Я почала молитися про це питання, запитувати у Бога: як мені бути, як реагувати, як розуміти, та і взагалі, як Ти дивишся сьогодні на мене і на це усе, Господи? Може, дійсно, краще передумай і помилуй? І нехай я залишуся «в осоромленні», зате люди спокійно житимуть. Не скажу, що я сильно люблю увесь Таджикістан, але тих людей, яких Ти посилав мені за ці п’ять місяців, я встигла полюбити. Не хочеться, щоб вони страждали…
І на ці молитви і питання Бог дав коротку відповідь:
“Я ВІРНИЙ”
Виноска: того дня Бог спонукав мене нагадати чоловікові узяти бутель води в машину, хоча я ніколи не втручаюся в автомобільні справи. Того ж дня, пізно увечері, ми поверталися з ігрового клубу, і наша машина «закипіла», по Божій милості все обійшлося добре, адже у багажнику була вода. Слава нашому Богові за те, що Він завжди залишається вірним.
7 вересня в підтвердження, що я правильно розумію Божі одкровення через Писання, Він дав ще одно знамення мені:
«Бо так говорить Господь Саваоф: ще раз, і це буде скоро, я потрясу небо і землю, море і сушу» – книга пророка Агея, 2: 6
Наступного дня, 8 вересня, землетрус магнітудою 6,8 стався в Марокко (узбережжя Атлантичного океану), загинуло більше 2500 чоловік, тисячі поранених… Бог вірний, немає сумнівів, але все таки, у мене багато питань.
Початок жовтня. Я зібрала «тривожний рюкзак» собі і синові (хоча я тільки на початку літа його розібрала, і ось знову зібрала). Про всяк випадок прочитала пам’ятку «перші дії під час землетрусу», хоча в серці маю чітке розуміння, що Бог збереже, де б ми не були.
Для мене зараз цікавий час очікування, приблизно як в Грузії: Бог сказав, що я отримаю документи до весни, і я чекала, чекала, чекала. Отримала 28 лютого. Але якщо в Грузії я просто чекала, то зараз мені цікаво спостерігати за тим, що твориться в моєму серці: сумніви (а раптом я помиляюся?), бажання щось комусь довести («ось побачите»!) і навіть страх (а якщо загорджуся?). Я бачу усе це у своєму серці і засмучуюся, але одне мене утішає:
«Навіть якщо ми невірні – БОГ перебуває ВІРНИЙ, бо Себе відректися не може» – 2-і Тимофію, 2: 13