«Бо тільки Я знаю наміри, які маю про вас, каже Господь, наміри на добро, а не на зло, щоб дати вам майбутність і надію»
(Єремія 29:11)
У нас були такі класні плани на кінець цього року! Чіткі, зрозумілі, корисні з усіх боків… Але вони трохи не збіглися з планами Бога. Його варіант виявився кращим за наш!
Ми хотіли поїхати в Бішкек до наших улюблених друзів – багатодітної сім’ї місіонерів, їхня мама якраз була у від’їзді, і тато залишився один із 6 дітьми. Там ми планували пробути пару тижнів і заодно продати машину (оскільки в Таджикистані її продати неможливо). Гроші від продажу ми планували витратити на перший внесок у школу DTS (вистачило б тільки на перший внесок, але решту ми довіряли Богові).
Отже, вранці 14 грудня ми з сином і ще одним братом виїхали з дому. Шлях лежав через Узбекистан і Казахстан, оскільки прямі кордони Таджикістану з Киргизстаном перекриті вже понад рік. За 3-4 години ми доїхали до Ташкента, але щойно заїхали в місто – в салон машини повалив густий білий дим… Їхати далі було неможливо, машина потребувала ремонту. Слава Богу за братів і сестер у Христі по всьому світу! У Ташкенті ми зупинилися в молодої сім’ї (з якими не були раніше знайомі), а наступного дня взялися лагодити машину.
15 грудня ввечері машина була готова до продовження шляху. Слава Богу за руки мого чоловіка, який полагодив усе самостійно. Ми радісно вечеряли з новими друзями, коли надійшло повідомлення від однієї сестри: в Казахстані з 14 грудня оголошено надзвичайну ситуацію – сніговий буран, перекрито багато доріг, сотні машин застрягли на трасах, рятувальники з усієї країни кинулися на допомогу застряглим мандрівникам, оскільки в мороз -29 стояти на трасі під завалами снігу небезпечно для життя.
Якби наша машина не зламалася – ми були б там, на одній із завалених снігом доріг, і невідомо, скільки довелося б чекати рятувальників. Яка милість і благодать Божа!
Ми вирішили почекати в Ташкенті, поки дороги розчистять. Щоб не гаяти час даремно, ми відвідали молитовне зібрання одного реабілітаційного центру, поділилися там свідченнями Божої слави в наших життях. А також ми відвідали наших друзів, з якими познайомилися в Таджикистані під час настільних ігор. Це молодий хлопець з Індії (здається, я десь уже писала про нього) і сімейна пара, яка чекає на дитину.
Разом із ними ми відвідали передріздвяне служіння в міжнаціональній церкві. Цього ж дня, у неділю, ми коротко помолилися за майбутню маму, щоб Бог послав хорошого лікаря для непростих пологів, тому що час уже підтискав, але ніхто не хотів приймати її через проблеми з серцем. Хвалимося нашим Господом! У неділю помолилися – у понеділок уже нова людина з’явилася на світ. За словами молодої мами, вона навіть не встигла нічого усвідомити, просто прийшла в лікарню на черговий прийом – а до вечора вже тримала малюка на руках. Великий наш Господь!
Також ми молилися за здоров’я хлопця з Індії, возили його в лікарню і разом з’їздили до гірського озера біля Ташкента (на фото вгорі статті). Провели благословенний час у нього вдома, познайомилися з його друзями з інших країн, намагалися всім їм явити любов Христа. Ми вдячні Богу за його серце (хоча він поки що не хоче приймати Божу радісну звістку про спасіння).
Погода на дорогах Казахстану не налагоджувалася, перебувати довго в Узбекистані без реєстрації ми не могли, тому 19 грудня ми повернулися назад у Таджикістан. Ми навіть не засмутилися, бо побачили, що ці п’ять днів у Ташкенті були заплановані Богом, усе-все, до дрібниць. Це особлива радість – бачити, як проявляється Божа воля у твоєму житті.
«Серце людини обмірковує свій шлях, але Господь керує ходою її» (Притчі 16:9)
Різдво і Новий рік ми святкували в Таджикістані. Вийшло трохи несподівано, бо ми вже всім сказали, що зимові свята проведемо в Бішкеку. Але слава Богу, Він усе передбачив: зустрічі з друзями, глибоке спілкування, милі подаруночки, гарний час для сина. Він мріяв потрапити на різдвяний вечір до своїх друзів із церковної футбольної команди, але за кілька днів до Різдва сильно захворів – температура піднялася до 40. Два дні він лежав у ліжку з жаром, але потім ми написали майже всім своїм знайомим вірянам – в Україні та Росії, в Європі та Азії, – і попросили всіх молитися за сина. Наступного ранку він прокинувся зціленим! Слава Ісусу за Його милість, син провів гарний святковий час разом із друзями.
Також Бог дав можливість привітати кількох невіруючих друзів із клубу настолок і розповісти їм про народження Спасителя. Мені здалося цікавим одне спостереження: у день Різдва перед кожним відвідуванням невіруючих друзів відбувався якийсь інцидент (наприклад, ми двічі потрапили в невеликі ДТП, а також чоловік вивихнув ногу).
Але ми були cповнені радістю і так хотіли поділитися нею, що жодні інциденти не змогли зіпсувати настрій. Навіть навпаки – бачачи ці міні-перешкоди, ми розуміли, що робимо щось потрібне для Бога. Хоча по-людськи це виглядало навіть безглуздо: ми дарували всім ромашковий чай і вітамінки, але головним подарунком була увага і Любов. І Господь давав Свою благодать – усі ситуації на шляху швидко вирішувалися, навіть нога чоловіка наступного дня була повністю зцілена!
Перед Новим роком ми також зібралися в тісному колі з хлопцями і дівчатами з клубу настолок. Ми надрукували нову гру, а також приготували деяку активність для роздумів про минулий рік і про плани на майбутнє. Також ми запропонували написати листа Богу (замість листа Дідові Морозу), подякувати Йому за все хороше у 2023 році і попросити допомоги на майбутній рік. Але – на жаль – ніхто не захотів писати такого листа. Ми не засмутилися і, звичайно ж, не стали наполягати. Ми молимося за кожного з них і просто любимо, а Бог працює з їхніми серцями.
Тільки написавши все це, я розумію, що у фокусі уваги Бога залишається наш маленький клуб настолок і ця молодь. Як би нам не хотілося робити щось більше, щось більш “важливе”, можливо, бачити більше чудес (покаянь, зцілень, вигнань бісів)… Але у Бога є Свій план для нас, і в цей період ми все ще залишаємося в режимі очікування.
Попри всю метушню зимових свят (а вона відчувалася сильним духовним тиском), ми намагаємось зберігати цей надприродний Божий мир у серцях та Любов, чекаючи потрібного часу й потрібного напряму, щоб не ми самі кудись рухались та щось робили для Бога, але Христос у нас.
«І настануть безпечні часи твої, достаток порятунку, мудрості та ведення; страх Господній буде скарбом твоїм»
(Ісая 33:6)